Мітинг-реквієм до 85-х роковин Голодомору

85 років минуло із тієї пори, коли Україна у врожайний 1932 рік потонула у мороці  голоду 33 року, який штучно був нав’язаний тоталітарною системою. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моравиці. А була тільки зла воля одних проти інших. Того часу у могилу зійшло багато людей – старих, молодих і дітей, і ще ненароджених – у лонах матерів, бо кожну хвилину помирало 17,  годину – 1000, а щодня 25 000 українців.

У цій безкровній війні тоталітарної системи з українським  народом знищувалася людина не лише фізично – руйнувалася народна душа.

Біля пам’ятного знаку жертвам голодомору у м. Люботині зібралася громадськість, щоб вшанувати  пам'ять безневинно замучених голодом.

Міський голова Леонід Лазуренко, звертаючись до учасників заходу, підкреслив, що сьогодні всі громадяни країни відзначають трагічну дату – голодомор, який був штучно нав’язаний тодішньою владою і який спричинив смерті багатьох українців – працьовитих господарів на своїй землі.

І нам сьогодні слід об’єднуватися навколо спільної мети – побудови сильної і успішної країни, бо наш народ гідний прекрасної долі.

Учні загальноосвітньої школи № 3 розповіли зворушливі історії про страшні сторінки історії України.

Почесний громадянин м. Люботин, поет Олександр Кибальник подарував присутнім свою поезію.

 

 

Брати, пам’ятайте родинні могили,

Бо ми ж не заброди, ми всі із села,

Яке щохвилини, як рій, гомоніло.

Та враз, наче круки страшні налетіли,

І вигребли вщент все, склювали до тла.

 

Спухали в хатинах бабусі і дітки,

Їх глузду збавляв неабиякий жах.

Свої мародери й московські, до нитки

Хапали в оселях зерно й на ланах.

 

Небачене горе не з неба зірвалось.

Була директива, знайшли й холуїв.

І сталося те, що, на жаль, таки сталось,

Мільйони сконало дітей і батьків.

 

Волає минуле з пожовклих світлинок,

В стрічках оживає, з архівів бринить.

Вдивляйтеся пильно в матусю і сина,

Їх в душах своїх назавжди збережіть.

 

Запалимо свічку за долю-наругу.

За наш український пригнічений рід.

Щоб раз і назавжди сконали недуги,

Щоб встали з колін ми, як західний світ.

 

А вила, на всяк, щоб були наготові,

І стіни надійно тримали свій дах.

Бо сила не тільки у Божому слові,

А ще в непохитних левиних серцях.

 

Єднаймося, любі, і в пісні, і в горі.

Запізно бува, як воли заревуть.

Міцні та обачні, коли ми в соборі,

Нікчемні ж ми вкрай, якщо нас розведуть.

Тримаймося ж, любі, надійно в соборі.

 

Присутні вшанували пам'ять жертв голодомору хвилиною мовчання і покладанням квітів до пам’ятного знаку.