До Дня визволення міста Люботина
До Дня визволення міста Люботина

До Дня визволення міста Люботина

29 серпня День визволення м.Люботина від нацистської навали. Історико-краєзнавчий нарис.

Щороку люботинці вшановують воїнів, які у грізному 1943 році  визволили наше місто від нацистської навали. Аби не заростала стежина нашої пам’яті про ці буремні роки, ми пропонуємо Вашій увазі історичний огляд подій цього періоду.

У ході Курської наступальної операції 23 серпня 1943 р. було звільнено м. Харків.

Наприкінці серпня на початку вересня 1943 р. надзвичайно жорстокі бої прийшлось вести Степному фронту.  У ході боїв німці створили проміжні оборонні рубежі по берегах річок Мерефа, Уди, Мжа, Ворскла. Вони перетворили у сильні вузли опору Люботин, Валки, Красноград, Мерефу та інші міста.

Переборюючи наполегливий опір, відбиваючи чисельні контратаки німецько-фашистських військ, частини 84-ї Харківської стрілецької дивізії 26 серпня 1943 р. підійшли до околиць Люботина. Бої за місто продовжувалися три доби. 29 серпня 1943 р. війська 53 армії повністю звільнили місто від ворога.

У звільненні Люботина відзначилися воїни 382 стрілецького полку 84 Харківської стрілецької дивізії. На підступах до Люботина полк потрапив в оточення. Командир полку і начальник штабу опинилися за межами полку. Командування взяв на себе командир третього батальйону Орлов Костянтин Олексійович. Він досить вміло розташував підрозділи полку, зосередивши головні сили в напрямку Водяного. У жорстокій сутичці з ворогом полку вдалося вийти з оточення і зайняти Водяне.

У боях за звільнення нашого міста відзначились бійці та командири 252 Харківсько-Братиславської Червонопрапорної орденів Суворова і Богдана Хмельницького, 84 Червонопрапорної Харківської, 28 гвардійської Харківської, 116 Харківської стрілецьких дивізій.

Визволяючи Люботин, воїни різних національностей проявили героїзм. Це росіяни Микола Фомич Архіпов, Олександр Васильович Щербаков, Єгор Васильвич Захаров, Прокіп Іванович Юров; українці Петро Іванович Архипенко, Олександр Артемович Рула, Пилип Андрійович Немудрий, Павло Михайлович Рогозін, татарин Ф. Н. Іднатулін, узбек Ш. К. Ахмеджанов, киргиз Каніала Акуєв, єврей Ю. Г. Розенберг та інші.

Прославилися в боях за Харківщину і Люботин льотчики Євель Самуїлович Бєлявін, Ісрафіль Кемалович Джинчарадзе, снайпери Іван Пилипович Абдулов і Василь Іванович Голосов, артилеристи Михайло Севастянович Карнаков, Іван Васильович Машир, Сергій Степанович Разін, командир полку Павло Костянтинович Казакевич, розвідник Вентелгин Онисимович Завертяєв, за ратні подвиги яких Батьківщина удостоїла звання Героя Радянського Союзу. А розвідник Є.А. Симонов і снайпер В. Ісайченков стали повними кавалерами ордена Слави....

Дорогою ціною дісталася нам перемога. 1074 люботинці не дочекалися цього дня. Воювали і гинули цілими сім’ями. Так, Володимир Степанович Дятел воював проти німців ще в першу світову, був контужений і рано пішов з життя. Три його сини і три племінники стали жертвами другої світової, а четвертий син, Петро, двічі поранений і контужений, нагороджений орденом Червоної Зірки, помер невдовзі після закінчення війни. Шістьох рідних і двох зведених синів провела на фронт Анастасія Митрофанівна Галда. Четверо рідних загинули смертю хоробрих.

На всіх фронтах війни сотні люботинців показали приклади хоробрості та мужності, не шкодували крові та життя, захищаючи свою країну, свій народ.

За відвагу і стійкість, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, 2041 люботинець нагороджений бойовими орденами і медалями, а льотчикам Миколі Федоровичу Денчику, Юрію Яковичу Чепізі, артилеристу Павлу Івановичу Шпильку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Микола Федорович Денчик народився в Люботині, звання Героя Радянського Союзу отримав за участь в боях в районі Сталінграда, де льотчик збив 17 німецьких літаків.

Юрій Якович Чепіга народився в Люботині 23 лютого 1918 р. в сім’ї робітника-залізничника. Закінчив десятирічку, а потім у 1938 р. Батайське військово-авіаційне училище.

З перших днів Великої Вітчизняної війни розпочався бойовий шлях Юрія Чепіги. Воював на Західному, Воронезькому, ІІІ Білоруському фронтах. На штурмовиках ІЛ-2 здійснив 150 бойових вильотів, б’ючи ворога під Москвою і на Курській дузі, в Білорусії і Прибалтиці, у Східній Прусії та Польщі. Ним знищено 30 літаків, 58 танків, близько 300 автомашин, 65 артилерійських гармат, 4 залізничних ешелони, сотні фашистських солдат. Понад 200 літаків ворога було пошкоджено в небі і на аеродромах, виведено з ладу більш як 100 одиниць іншої бойової техніки.

При виконанні бойових завдань 13 разів літак Ю.Я.Чепіги підбивали гітлерівці. Він був декілька разів поранений і контужений. Та через деякий час він знову був за штурвалом бойової машини.

Особливий один із багатьох епізодів бойового життя Юрія Яковича: 22 серпня 1942 р. його штурмовик був атакований ворожими винищувачами і пошкоджений настільки, що машина перестала слухатися пілота. Помітивши це, фашисти посилили вогонь по його літаку і тяжко поранили льотчика. Втрачаючи свідомість, він усе ж таки дотягнув до нашого переднього краю. Опритомнів у бліндажі медичного пункту стрілецької частини, звідки наступного дня його повезли до армійського шпиталю. Відчувши незначне полегшення, він повернувся на аеродром свого штурмового полку.

Високо цінувало командування безстрашного льотчика: неодноразово одержував він подяки від генерала Жигарьова П.Ф. і генерала Громова І.І. – одного з перших Героїв Радянського Союзу.

За мужність і відвагу, виявлені під час виконання бойових завдань, високу льотну майстерність 29 червня 1945 р. Президія Верховної Ради СРСР присвоїла майору Чепізі Юрію Яковичузвання Героя Радянського Союзу. Він нагороджений трьома орденами Червоного Прапора, орденами Олександра Невського і Вітчизняної війни І ступеня, багатьма медалями. Три нагороди йому було вручено в Кремлі. (Після війни В.Я. Чепіга продовжував службу в авіації, передавав свій багатий бойовий досвід молодим авіаторам. У вересні 1953 р., у зв’язку з погіршенням стану здоров’я, він був змушений звільнитися в запас і оселився в місті Туапсе. Він вів велику громадську роботу в товаристві “Знання”, а також активну роботу з військово-патріотичного виховання молоді. Ю.Я.Чепіга неодноразово приїздив до Люботина, де зустрічався із учнями шкіл №№ 1, 3, 4, 5, учнями технічного училища №16, робітниками і службовцями. Рішенням виконкому Люботинської міської Ради від 9 квітня 1985 р. йому першому було присвоєно звання Почесного громадянина м. Люботина.

Юрій Якович Чепіга помер 9 листопада 1991 р., похований в м. Туапсе з усіма воїнськими почестями. З 1992 р. одна з вулиць нашого міста носить ім’я Героя).

Родом з Люботина і Павло Іванович Шпилько. Він народився в сім’ї робітника в Люботині 30 серпня 1912 р. Після закінчення школи-семирічки пішов працювати на залізницю; водночас він продовжував навчання на вечірньому відділенні рабфаку. Згодом закінчив інститут фізкультури. В 1934 р. Павла Івановича було призвано до лав Червоної Армії. Завершивши полкову школу, став молодшим командиром. В 1938 р. закінчив Сумське артилерійське училище і отримав звання лейтенанта. В 1939 р. брав участь у поході радянських військ до Західної України та Західної Білорусії. З перших днів Великої Вітчизняної війни П.І. Шпилько в діючій армії. Командував взводом, батареєю, а на початку 1945 р. – артилерійським дивізіоном 23-ї гвардійської мотострілецької бригади 6-го гвардійського танкового корпусу 3-ї гвардійської танкової армії 1-го Українського фронту. Павло Іванович брав участь у багатьох битвах, неодноразово виходив переможцем у сутичках із ворожими танками, виявляючи талант, сміливість і мужність. Чотири рази був поранений Під час Берлінської операції П.І. Шпилько разом зі своїми гвардійцями штурмував останні рубежі ворога. Особливо відзначився дивізіон Шпилька під час прориву оборони противника і форсуванні рік Нейсе і Шпреє. Рухаючись разом із піхотою, батареї дивізіону прорвалися до Бранденбурзьких воріт і почали обстріл Рейхстагу. Це допомогло піхотинцям оволодіти Рейхстагом і встановити Прапор Перемоги. За мужність і відвагу, проявлені під час штурму Берліна, 27 червня 1945 р. гвардії майор Шпилько Павло Іванович був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Він нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Олександра Невського, Вітчизняної війни першого і другого ступенів, Червоної Зірки, багатьма медалями. (Після війни закінчив Вищі офіцерські курси удосконалення. В 1946 р. за станом здоров’я П.І. Шпилько демобілізувався із армії і повернувся до Люботина. Працював начальником убійного цеху Харківського м’ясокомбінату, а після його закриття – в системі Мереф’янського міськкоопторгу. На початку 60-их рр. він переїхав у м. Бологоє Калінінської (зараз Тверської) області, працював начальником цеху м’ясокомбінату. Та поранення, одержані на фронті, все частіше давали про себе знати. Після важкої хвороби 24 березня 1968 р. ветеран війни помер. Похований на міському цвинтарі міста Бологоє поруч з пам’ятником-меморіалом загиблим воїнам. На надмогильному пам’ятнику відважного артилериста – його фотографія і напис: “Герой радянського Союзу Шпилько Павло Іванович. 1912-1968”).

Відзначилась в боях з гітлерівцями гвардії лейтенант медичної служби Галина Юхимівна Ересько, нагороджена трьома бойовими орденами та багатьма медалями, а за мирну працю – орденом Леніна. Перші бойові випробування вона пройшла у боях під Москвою, а закінчила війну в Берліні. Останньому своєму пацієнту вона зберегла життя 2 травня 1945 р.

А.І. Глущенко командував стрілецьким батальйоном при звільненні рідного міста. Згодом він став генералом, очолював військове училище.

Г.А. Пшеняник під час війни очолював штаб авіаполку, працював в оперативному відділі штабу4-ої повітряної армії, згодом став генерал-майором, доктором наук, професором.

Виріс до генерал-майора колишній командир кавалерійської дивізії Л. Сологубовський.

Колишній помічник машиніста паровоза Леонід Андрійович Гавенко нагороджений чотирма орденами Червоного Прапора, двома – Червоної Зірки і медалями. Йому присвоєно звання генерал-майора. Зараз одна з вулиць носить його ім’я.

Визволяв Харківщину і кадровий офіцер, кавалер семи бойових орденів І. Лісойван.

Шість разів був поранений кавалер трьох бойових орденів кулеметник А.М. Луценко, тричі – учасник визволення Люботина артилерист А. Вольянський. Бив фашистів син активного учасника громадянської війни А. Радченко, штурмував Карпати і визволяв Чехословаччину піхотинець А.М. Щербак. Надихав бійців словом і особистим прикладом офіцер – політпрацівник М.Є. Іващенко, відважно билися на морських рубежах А.М. Лузгар (син одного з ходоків до В.І. Леніна), підводник, старшина першої статті Я.В. Дятел, який загинув у поході. М.П. Огієнко, який добровольцем брав участь у рядах інтернаціональних бригад в Іспанії, за що нагороджений орденом Червоного Прапора, командував авіаційним полком.

В.А. Білоус після закінчення льотного училища брав участь у боях з білофінами. 23 червня 1941 р. після бою з фашистами він повертався на аеродром. Раптом побачив шість ворожих бомбардувальників. З першого заходу збив ведучого, друга атака примусила фашистів втекти. Лейтенанта Василя Андрійовича Білоуса було нагороджено орденом Червоного Прапора, та льотчик не дізнався про це: він загинув у бою в липні 1941 р. (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 25 червня 1941 р.).

Такої високої нагороди удостоєний і один із захисників Москви – Григорій Степанович Масюк.

Багато бойових вильотів здійснив і люботинець В.К. Тарарака, знищивши понад сотню фашистських окупантів. Про останній бій Віктора розповів у своїх спогадах член екіпажу І.І. Івановський: “На выполнение боевого задания мы летели над широкими русскими просторами. Благополучно миновали линию фронта. Вот и цель, немецкие прожекторы неистово снуют в небе, словно бенгальские огни, рвутся вокруг снаряды. В.К. Тарарака, точно рассчитав, сбрасывает смертоносный груз на головы фашистов. Видны вспышки разорвавшихся бомб, пожары.

Взрывом снаряда поврежден самолет. Устремились мы к линии фронта. Внезапно нас атаковали фашистские стервятники. Завязался неравный бой. Умело маневрирую сильно поврежденной машиной, отрываемся от преследования. Прилагаем все усилия, чтобы дотянуть за линию фронта, как вдруг неуправляемый самолет рухнул на землю. Из-под горящих обломков спаслись мы вдвоем с Виктором. В тяжелом состоянии нас подобрали советские люди, окружили лаской и теплом, оказали первую медицинскую помощь. Однако Виктор умер в госпитале от тяжелых ран”.

Закінчивши льотне училище, Борис Мефодійович Гомолко восени 1942 р. був направлений під Сталінград. У вересні група винищувачів 520-го винищувального полку зустріла 10 бомбардувальників “Хе-ІІІ”. Старший сержант Гомолко вогнем з кулемета і гармати збив одного і пішов на таран другого бомбардувальника. Приземляючись на парашуті, розстріляв фашистського льотчика, а другого взяв у полон. Наказом Народного комісаріату оборони за вересень 1942 р. “За проявленное мужество и храбрость в воздушном бою с десятью бомбардировщиками “Хе-ІІІ” пилоту 2-й эскадрильи 520-го истребительного авиационного полка, старшему сержанту Гомолко Борису Мефодиевичу присвоить внеочередное звание “лейтенант”…”

Наказом по військах Сталінградського фронту №24/н від 13.09.1942 р. Б.М. Гомолко був нагороджений орденом Леніна.

Високо оцінив уряд і трудовий подвиг залізничників Люботинського вузла, які, незважаючи на артилерійські обстріли, бомбардування з повітря, забезпечували доставку наших військ і бойової техніки від берегів Волги до Берліна. Високих нагород удостоєні машиністи А.С. Іващенко, П.О. Куценко, Д.К. Дьяков, П.С. Тоцький, головні кондуктори О.П. Невпрягін, Ю.С. Юрченко та інші.

 

Тривожить минуле з серця глибин ...

Палала в той час Україна, 

В руїнах стогнав Люботин. 

               (Г. Ведмеденко “Була війна”) 

Люботин.Історико-краєзнавчий нарис.

В.В.Стрілець

 

 

Переглядів: 88
Дата публікації: 11:15 28.08.2021
Електронні петиції
Центр надання адміністративних послуг
Електронні послуги
Субсидії для населення
Комунальний прожектор
Медицина міста
Телефони гарячих ліній
Молодіжна рада
Проект "Місто Нуль відходів"
Нові та оновлені сторінки
У зв’язку з аварійним відключенням електроенергії на водозаборі по вул. Курортна 24.09.2021 року з 1   24.09.2021
Звіт про проведену роботу Люботинським КЖРЕП ЛМР ХО з обслуговування житлових будинків 20.09.2021рок   24.09.2021
Звіт про проведену роботу Водопровідно-каналізаційним комунальним управлінням Люботинської міської р   24.09.2021
Перелік виконаних робіт по благоустрою міста Виробничим управлінням комунального господарства по м.    24.09.2021
Засідання виконавчого комітету Люботинської міської ради від 14.09.2021 р.   21.09.2021
Оголошення 26 вересня 2021 року о 12 годині 00 хв. за ініціативою представників громадян кварталів №   21.09.2021
Увага! Відключення електропостачання 22, 24, 27, 28, 29 вересня, 01 жовтня (з 9-00 до 17-00 орієнтов   21.09.2021
У зв’язку з ремонтними роботами 27 та 29 вересня з 9-00 до 19-00 (орієнтовно) буде відключено електр   21.09.2021
Оголошення 26 вересня 2021 року о 10 годині 00 хв. за ініціативою представників громадян кварталів №   21.09.2021
Оголошення 26 вересня 2021 року об 11 годині 00 хв. за ініціативою представників громадян кварталів    21.09.2021
Посилання
  
Пошук
Люботинська міська рада Харківської області >>>