Подвиг дідів гідний поваги

Народився 22 Січня 1918 року в місті Люботин, Харківської області, в сім'ї робітника. Закінчив 10 класів, Батайскую школу льотчиків Цивільного Повітряного Флоту. Працював льотчиком - інструктором в Тамбовському льотному училищі. З Червня 1941 року на фронтах Другої Світової війни.

До Квітня 1945 року штурман 952-го штурмового авіаційного полку (311-а штурмова авіаційна дивізія, 1-а Повітряна армія, 3-й Білоруський фронт) Майор Ю. Я. Чепіга вчинив 140 бойових вильотів, в повітряних боях збив 3 і на аеродромах спалив 20 ворожих літаків.

29 Червня 1945 року за мужність і військову доблесть, проявлені у боях з ворогами, удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Після війни продовжував служити у ВПС. З 1953 року - в запасі. Жив в місті Туапсе Краснодарського краю. Але по можливості 9 травня на свято Перемоги, він приїздив у рідне місто Люботин, де зустрічався зі своїми друзями фронтовиками і мешканцями міста.

Йому подобалася професія батька - залізничника, подобалася і своя робота на Панютинском вагоноремонтному заводі. Але прагнення літати узяло верх. Він поступив у Батайское льотне училище і, успішно закінчивши його в 1938 році, став військовим льотчиком.

З перших днів Другої Світової війни розпочинається бойова біографія льотчика Юрія Чепіги. На своєму Ил- 2 він громив ворога на Курській дузі, під Оршею і Мінськом, Кенигсбергом і Варшавою. Він бився в повітрі і знищував ворога на землі.

Щодня на фронті був наповнений напруженою працею і випробуваннями, небезпеками і ризиком, гіркотою невдач і радістю перемог. Одні події відсовували інші. Але були епізоди, бойові дні і навіть години, хвилини, які на все життя залишилися в пам'яті льотчика. Назавжди запам'ятав Юрій Чепіга день 12 Грудня 1941 року, коли під зливою ворожого вогню він зі своєю ланкою атакував фашистську колону. Багато автомашин ворога розлетілися в тріски, сотні ворогів знайшли тут свою могилу.

Вкарбувався в пам'ять і один з січневих днів 1942 роки. Валив сніг. Аеродром під Серпуховом, де базувався авіаполк Резерву Головного Командування, був закритий через нельотну погоду. В цей час поступили дані про те, що німці розвантажують 4 ешелони з танками, артилерією і боєприпасами на станції Полотняний Завод, під Калугою. Необхідно було за всяку ціну завдати удару по ешелонах. Генерал авіації Жихарев, що прибув на командний пункт полку, особисто зайнявся підготовкою цього незвичайного вильоту. Виконати складне бойове завдання доручили Юрієві Чепігі і його веденому льотчикові Мачневу. Піднявшись в повітря, відважна пара довго шукала "вікно", щоб пробитися до мети. Тільки величезна витримка і прагнення щоб то не було зірвати задум ворога допомогли виконати складне завдання.

Атакувати ціль несподівано не вдалося. Над станцією штурмовики зустріли щільний зенітний вогонь. Рвалися чорними клубками снаряди, густо креслили повітря різноколірні траси кулеметного вогню. Але льотчики робили свою справу. Запалали вагони, почали рватися боєприпаси. Підбадьорені успішною атакою, бойові друзі кілька разів заходили на ціль і повернулися тільки, коли в стрічках гармат і кулеметів залишався недоторканний запас боєкомплекту. Ворожі ешелони були розбиті.

Правда, не завжди таланило Юрієві Чепігі. При виконанні бойових завдань 13 разів супротивник підбивав його машини. У 9 з цих випадків йому вдавалося дотягнути до свого аеродрому або до відповідного посадочного майданчика. У травні 1942 року літак Юрія Чепіги був збитий фашистським винищувачем і впав поблизу міста Мединь. Пілот отримав важкі поранення. За станом здоров'я лікарі заборонили літати, але не такий Юрій Чепіга, щоб легко здаватися. Через деякий час він знову в небі, знову у бою.

Особливо важким для нього був день 22 Серпня 1942 року, коли ворожі винищувачі атакували в повітрі його літак і перебили тягу керма висоти, пошкодили кермо повороту. Машина перестала слухатися пілота. Як тільки це помітили фашисти, що переслідували його, вони посилили вогонь по радянському штурмовику. Німецький льотчик показував знаками, щоб Чепіга сідав, все одно, мовляв, смерть неминуча. Але, важко поранений, на тому, що втратив управління літаку, він все ж дотяг до нашого переднього краю, який проходив за річкою Вазуза.

Опритомнів льотчик у бліндажі медичного пункту стрілецької частини. Йому запропонували евакуюватися в тил, в госпіталь, але він категорично відмовився і залишився в полковому лазареті, а через 3 тижні Юрій Чепіга знову був в повітрі на своєму грізному штурмовику.