Люботинська МТГ | місто Люботин | Видатні особистості | Шумицький Станіслав Васильович - поет, журналіст
Шумицький Станіслав Васильович - поет, журналіст
Шумицький Станіслав Васильович
 
«Земля моя багата на таланти» -, так говорив про Люботинський край Станіслав Шумицький- журналіст, поет. У спілкуванні з оточуючими поводився просто, ввічливо, лагідно. Завжди посміхався щиро, дружньо.  Надзвичайна скромність і соромливісь – ще одні основні риси С.В.Шумицького. Визнаний у країні письменник писав :
«Я коханого краю біограф
І хіба що трохи поет.
Спілкування з ним приносило насолоду.
Народився він 20 березня 1937 року у родині офіцера Радянської Армії в місті Саратові. Батько служив на західному кордоні перед війною. Коли почалася війна, мати з малим Стасиком пробиваються в тил, осівши в Україні. Одержали похоронку з фронту. У 40-х роках живуть у Гутах, Коломаку. В 1949 році оселилися в Каравані, де Станіслав у 1952 році закінчує 7 – річну школу. У школі почав писати вірші. Багато допомагала йому вчителька української мови та літератури Євдокія Кузьмівна Мякішева – перший слухач і рецензент. Після виходу в 1963 році першої поетичної збірки Станіслав одразу 22.09.1963р. відправляє її вчительці, зазначивши у листі: «Вважайте кожен вірш і кожен рядок нашим спільним твором. Ви маєте на це право.» Дорогій серцю вчительці вдячний поет присвятив вірш «Спогад». У шліфуванні молодого поета безпосередню участь брав Володимир Сосюра, якому поет – початковець присвятив поезію  «Поет». Збірочка має 26 віршів. Газета «Соціалістична Харківщина» так відгукнулася про неї: «У поета  Станіслава Шумицького проявилися ознаки нового бачення світу,- рисочки й інтонації, які обіцяють народження творчої індивідуальності, подають заявку автора на майбутні творчі успіхи.» Критик також відзначив , що поезія Станіслава Шумицького позбавлена поганої моди римування і претичної драбинки. Зірочка розкриває теми психології людини, кохання ,природи рідного краю.
Центральною темою є цілеспрямованість , героїзм, чистота думок і дій, роздуми над  людським життям.
       Майстерно володіючи українською мовою, Станіслав Шумицький збагачує її такими висловами: «нема нічого страшнішого за тишу, що враз оживає», «йому майбутнє  вмерти не дає», куди страшніше, як вона (людина) в собі безповоротно втратила Людину» тощо. У другій збірці – 54 вірші. Вона свідчить про поетичне зростання автора. У третій збірці – 43 поезії. Дивною є назва збірки, що він її готував до друку «Осінь відкриває обрій»: вона ніби передчуває смерть поета. Частим гостем Станіслав був у бабусі Наталії Андріївни й дідуся Яременка Василя Яковича, що в 70-х роках жили в Люботині на вулиці Леніна біля Перекошки. Про Люботин, Караван, природу рідного краю залишив поезії.. «Люботин», «Караван», «Рідному місту», «Хвилинка», «Околиця» тощо. В Малинівці Чугуєвського району здав екстерном курс за середню школу. Якийсь час навчався на філологічному факультеті Харківського держуніверситету імені М.Горького (нині Каразіна) Працював у редакції таких газет: районної Дергачів(Харківська область), Обухівської районної (Київська обл.) «Ленінська зміна», «Вечірній Харків», «Молодь України». Жив у Люботині, тому їздив електричкою – типова ситуація не дуже влаштованого життя.  Це життя, переломлене любовно і з елегійним філософуванням, вилилося у вірші, подарованому Іриною Корж Кімові Балабусі – професорові, кандидату філологічних наук Харківського педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди.
Дивний настрій для молодого віку автора –«і все більше вокзалів», тобто розставань і менше причалів – зустрічей. Отак і бачиться він на пероні , як і сам Люботин, блакитноокий русявий Станіслав, мов уславлені місцеві ставки.
За життя Станіслава вийшли друком три збірочки – «Ознаки вірності» (1963 рік), «Сорок ударів серця»(1966 рік), «Герої приходять у пісню» (1971 рік) Був одружений, мав доньку Мариночку. В перших числах січня трагічно загинув Вбивство,а,може самогубство, трапилося під час відрядження. Його смерть і до цього часу залишається загадковою. Деякі поезії С.В.Шумицького покладені на музику композиторами А.Сало,(наш земляк – люботинець), Б.Михайлівським, О.Еткало, Іллею Летюком.
Люботинці пишаються тим, що ранкова зірка С.Шумицького зійшла саме тут і відбивала промені натхнення, радості, любові, героїзму, людяності.
   
                                Люботин.
На зорі гудуть гудки басисті,
Ожива містечко гомінке…
Люботин давно вже зветься містом,
Та над містом небо не міське.
 
Низько повисає над садами,
І хати вгортає в синяву,
І вони здаються парусами,
Що по морю в сутінках пливуть.
 
А коли , неначе раптом збита,
Зірочка спіткнеться на ходу,
То ,здається: яблуко налите
Падає з антонівки  в саду.
 
На зорі гудуть гудки басисті,
Ожива містечко гомінке…
Люботин давно вже зветься містом,
Та над містом небо не міське.
 
 
Переглядів: 3500
Дата публікації: 15:24 24.09.2018
Інвестиційний паспорт
Електронні петиції
Центр надання адміністративних послуг
Електронні послуги
Комунальний прожектор
Медицина міста
Телефони гарячих ліній
Молодіжна рада
Проект "Місто Нуль відходів"
Анонс подій
Подій не заплановано
Інформація для внутрішньо переміщених осіб
Посилання
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Пошук
Люботинська міська рада Харківської області >>>