Своє прізвище Ніна Русланова отримала зі "стелі". В першу післявоєнну зиму двомісячного підкидька поселили в дитячому будинку. Існували такі за радянської влади, малюків тоді шкодували. "Якщо ти, миленький, довідуєшся коли-небудь, хто мої батьки, я тобі пам'ятник поставлю. Як Шерлоку Холмсу", - говорить зараз Ніна Іванівна.
Дитбудинок був під Харковом. Так що виходить, що актриса Ніна Русланова за нинішніми мірками - іноземка. Вона разом навчилася говорити, співати і танцювати. Приїхала в дитбудинок інспекторша з Харкова, побачила на сцені талановиту дівчинку. Подарувала їй коробку справжніх шоколадних цукерок, які тоді ніхто з дітей в очі не бачив. І винесла рішення: прізвище тепер Русланова, як у гриміла в ту пору Лідії Андріївни.
Ніна закінчила ремісниче училище, попрацювала штукатуром. Ризикнула перемогти Москву, поступила в Щукінське училище. На акторському курсі з нею вчилися Леонід Філатов, Людмила Зайцева, Геннадій Матвєєв. Якось виходить з дверей училища. У провулку - незнайомець. "Хочете зніматися?" - "Хочу".
Так, студенткою, потрапила Ніна в картину Одеської кіностудії "Короткі зустрічі" (1967). Режисер - розкручена нині до європейського рівня Кіра Георгіївна Муратова.
З 1988 року акторка.