Святополк – Мирський Дмитро Іванович
(1825 – 1899)- російський генерал, учасник Кавказьких походів, Кримської війни і Російсько- турецької війни 1877 -1878.Він приймав участь в полоненні самого Шаміля, і встиг успішно провести «антитерористичну операцію» в Абхазії, і зміцнити мир і порядок в Харкові на довгі роки. Ввів на території Кутаїської губернії місцеве самоврядування і суд присяжних. Та й одружився князь Дмитро Іванович в тих краях - на княжні Софіко Орбеліані. І зробив блискучу військову кар'єру. Нащадок української та литовської шляхти, що виріс в Алжирі і не знав ні слова по-російськи, він в 1844 вступив на військову службу в царську армію, воював під Севастополем, на Кавказі і дослужився до генерала від інфантерії. Дмитро Іванович виявився на посту харківського генерал - губернатора в один з найдраматичніших моментів російської імперії (з 13 січня 1881 по 8 травня 1882). 1 березня 1881 терористи - народовольці підірвали імператора Олександра ІІ. По всім західним і південним губерніях прокотилася хвиля єврейських погромів. «Патріотична громадськість» верещала: «Царя нашого вбили жиди та студенти!» Государеві намісники нічого не змогли вдіяти зі шквалом насильства ніде, крім Харкова. Ці його розпорядження не скасовувалися аж до 1917 , і в наших краях сміли ображати євреїв лише на сторінках газет і брошур.
Навівши порядок, князь вийшов у відставку і оселився в маєтку Гиївка. Ось як він пояснює своє рішення колишньому товаришеві по службі Льву Толстому: «Не можна рухатися, а тим більше направляти інших, не знаючи, куди і навіщо. Ось чому я зупинився і зажив у селі.» Так він і провів решту днів в турботах та благодійності, поки не помер в Ніцці. Похований у с.Гиївка.
(Із статті Дмитра Губіна «Мертві сорому не ймуть» «Отечество №33 (101) 12 жовтня 2007).