Народився Василь Єлізарович Благой у бідній сім'ї коваля.Хлопець закінчив двохкласне училище і мріяв продовжувати навчання далі. Батько намагався було віддати його в Кременчуцьке технічне училище, та туди двері для дітей бідняків виявилися міцно зачиненими. І тут в майстернях Люботинського депо з'являється новий учень токаря. Першим наставником Василя Благого був майстер Яків Семенович Пелько. До речі, після Великого Жовтня він став начальником депо Люботин. Майстер швидко помітив хист у хлопця і замовив йому виготовити вручну два складних гвинти, за які не бралися навіть досвідчені токарі. І все ж таки гвинти було виготовлено.Юний токар бере активну участь в мітингах , демонстраціях, забастовках. У 1905 році трудящий пролетаріат Люботина піднявся на повстання. Василь Єлізарович Благой був теж у перших лавах борців за народне щастя: у складі загону, яким командував Тарас Павлович Кондя, ніс бойову варту на залізничній станції Люботин, брав активну участь в арешті і обеззброєнні жандармів, охороняв заарештованих, виконував інші важливі доручення. Саме в незабутні дні російської революції виникли робітничі барикади в Люботині, народилася перша Люботинська республіка в союзі робітників і селян, яка проіснувала 10 днів. Після повалення Люботинської республіки царський уряд заарештував Василя Благого разом з іншими революціонерами. Шість місяців тримали його у в'язниці. Після звільнення Василю Благому як «неблагонадійному» заборонено було жити на території в Люботині. Він примушений був виїхати до Актюбінська, де там влаштувався на роботу. Однак жандарми «потурбувалися» про активного учасника Люботинської республіки. Ледве минуло три місяці, як Василю Єлізаровичу запропонували здати інструменти і забиратися геть. Він залишається без роботи і притулку. Після всього знову повертається до Харкова. Тимчасово працює в кількох місцях. На постійну роботу його не беруть і з часом він завербувався до Воронежа. Майже дванадцять років учасник революційних виступів змушений був поневірятися по різних містах імперії. Залізничники не забули свого товариша .Своїм колективним клопотанням в липні 1917 року вони добилися дозволу на повернення Василя Єлізаровича Благого до свого рідного Люботина. З великою радістю зустрів Василь Єлізарович Благой довгоочікувану звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Він не шкодує сил, уміння й часу для молодої Радянської держави. Мирну працю людей перервав підступний напад фашистської Німеччини.Люди піднялися на священну боротьбу проти ненависного ворога. Не стояв осторонь в ці грізні роки і 54 річний Василь Єлізарович Благой. Він відбуває разом з колективом підприємства депо Люботин до Казахстану, де в неймовірно тяжких умовах трудиться, не шкодуючи своїх сил і здоров'я. На передову з ворогом, фронту потрібні були танки, гармати, снаряди, бомби, одяг, продовольство. Зима 1942-1943рр. була дуже холодною. За невтомну працю Василя Єлізаровича в 1944 році було нагороджено значком «Відмінний паровозник», а після закінчення війни – медаллю «За доблестный труд».Повернувшись з евакуації в 1946 році, Василь Єлізарович Благой продовжує трудитися на благо рідної України, в паровозному депо Люботин, вже передає свій трудовий досвід молодим робітникам. Його незабутнє життя – це трудовий подвиг: 57 років працював токарем по металу, з них 40 років у Люботинському депо. Вже в 70-річному віці пішов на заслужений відпочинок.Батьківщина – мати високо оцінила труд свого невтомного сина, нагородивши орденом Леніна.
На дошці пошани ветеранів праці Люботинського депо почесне місце займала фотографія кавалера ордена Леніна В.Є.Благого , комуніста, чий партійний стаж становить 46 років.
В.Є.Благого було також нагороджено ювілейною ленінською медаллю «За доблестный труд»